"Андрей Шептицький. Від духовності до державності"
29 липня 2020 року виповнюється 155-та річниця з дня народження митрополита Андрея Шептицького. У 1865 народився Андрей Шептицький, видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української греко-католицької церкви. Роман Марія Александр Шептицький (таке ім’я він отримав при хрещенні) походив зі стародавнього русинського роду. Початкову освіту здобув вдома. Навчався в гімназії у Кракові, в університеті у Вроцлаві, в колегії єзуїтів у Хирові. У 1888 Шептицький вступив до Добромильського монастиря отців Василіян, де склав чернечі обіти і прийняв ім’я Андрей. Одночасно він продовжував навчання у Краківському університеті. В 1892 єпископ Юліан Пелеш висвячує його на священника. 2 лютого 1899 імператор Франц Йосиф I номінував Андрея Шептицького на Станіславського єпископа, а вже 17 грудня 1900 він був номінований Галицьким митрополитом.
На цій посаді Шептицький залишався до кінця свого життя. Здійснив реформу богословської освіти, яка надала можливість готувати високоосвіченних священників. Увів у церковне богослужіння живу українську мову. Створив у Львові вісьмикласну класичну гімназію, підтримував українське приватне шкільництво, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства. За його ініціативою у 1905 був створений Львівський національний музей та – 1914 український університет у Львові. Він був не тільки провідником української національної ідеї, але й палко підтримував білоруську національну ідею. Все це стало приводом для арешту митрополита під час окупації Львова російським військом у 1914. Митрополит перебував на засланні у Росії до 1917, але й там він не припиняв своєї екуменічної діяльності. 29 – 31 травня 1917 він зібрав собор Російської греко-католицької церкви, екзархом якої призначив Леоніда Федорова. Андрей Шептицький вів також активну політичну діяльність, був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму. Найбільшим його політичним досягненням стала у 1914 домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у Галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна. У період між двома світовими війнами Андрей Шептицький продовжував боротися за єдину українську державу та єдину українську церкву, був меценатом українського мистецтва. Багато корисного зробив він і для економіки, охорони здоров’я, сільського господарства та банківської справи. Підтримував виховну роботу серед молоді, засновував пластові табори.
У 1933, як і багато інших представників церкви, засудив голодомор в Україні. Під час другої світової війни благословив створення нової Української держави, захищав евреїв від винищення їх фашистами і взагалі засуджував німецьку політику на Сході.
В роки Другої світової війни А. Шептицький залишався духовним лідером українців, з його благословення відбувся Акт проголошення відновлення української держави 30 червня 1941 р. Незадовго до цього він написав трактат «Як будувати рідну хату», де виклав і обґрунтував ідею об’єднаної України, в якій мала бути створена одна Соборна церква. У цей час владика ще сподівався на заступництво Гітлера у справі розбудови незалежної України. Але ця віра швидко розбилася об реалії нацистської окупаційної політики, спрямованої на фізичне нищення слов’ян, євреїв, циган.
Шептицький очолював Українську Національну Раду, а в 1944 р. – Всеукраїнську Національну Раду. Достеменно відомо, що митрополит був занепокоєний протистоянням між поляками та українцями та усіляко допомагав євреям. У складній розстановці політичних та військових сил на території Галичини, владика повинен був мати максимально виважену позицію, оскільки його авторитетне слово в багатьох випадках було вирішальним. Незмінним у його поглядах залишалось засудження будь-якого насильства.
Помер А.Шептицький 1 листопада 1944 р., залишивши по собі величезний спадок у вигляді трактатів, листів, послань, звернень та матеріальних плодів своєї діяльності.
